Меню

Безсполучникові речення про зиму

Твір-мініатюра (6-8 реч.) про зиму за вікном використовуючи безсполучникові речення

На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадця­ти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й бі­ла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки, її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева.

Дівчинка несла книжки й зошити. Вона поверталася додому зі школи, йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевиками, взутими на босу ногу, стиха хрускали суха гілочка або жолудь.

Стежка зненацька повернула праворуч, обминаючи круту гору. І тоді стало чути, як весело видзвонює у тиші вода. Про­зорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекину­то кладку з сухої деревини.

Дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками.

Руки дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі й подряпані. Хустинка в неї зсунулася набік, і з-під неї виби­лась хмарка лляного волосся, білого й легкого, як пух,— дмухне вітрець, так воно й розлетиться навколо. І тепер дівчинка ста­ла дивно схожою на кульбабу. В школі подружки так і клика­ли її завжди: Улянка-кульбабка.

Источник

Безсполучникове складне речення

Безсполучникові складні речення ми вживаємо часто. Вони є доволі неоднорідними за своєю структурою. Для них також є характерна різноманітність семантичних відношень між частинами. Для правильного мовлення та письма важливо знати про їхні особливості. Тому запрошуємо до з’ясування!

Особливість безсполучникових складних речень полягає в тому, що цілісність структури і значення утворюється інтонацією та змістовою взаємозалежністю частин, а також співвідношенням видо-часових і модальних форм присудків.

Безпосередніх засобів зв’язку — сполучників і сполучних слів — у цих синтаксичних конструкціях немає.

Отже, безсполучникові складні речення — це такі речення, частини яких об’єднуються в одне ціле тільки інтонацією і співвідношенням видо-часових форм присудків, без сполучників і сполучних слів:

  • Зорями небо героя вітало, квітами й піснею стріла земля (В. Єніна);
  • На все впливає мови чистота: зір глибшає, і кращають уста, стає точнішим слух… (Д.Павличко).

Безсполучникові складні речення — це самостійний структурно-семантичний тип, який не ототожнюється ні зі складносурядними, ні зі складнопідрядними реченнями, хоч певною мірою співвідноситься з ними.

Зіставлення показує, що безсполучникові речення близькі до сполучникових: одні — до складносурядних, інші — до складнопідрядних. Водночас серед безсполучникових є й такі, що не мають собі відповідників серед сполучникових речень:

  • Подивився я на хати — нема в мене хати (Т. Шевченко).

Більшість цих речень багатші на змістові відношення порівняно зі складносурядними й складнопідрядними.

Читайте также:  Давайте мне вашу зиму

Для безсполучникових складних речень характерні такі ознаки:

а) відсутність сполучників чи сполучних слів;
б) семантична багатоплановість;
в) менш тісна пов’язаність частин.

Головними засобами вираження структурно-семантичних відношень між предикативними частинами безсполучникових речень є:

1) інтонація;
2) співвідношення видо-часових форм присудків частин;
3) змістова взаємозалежність частин;
4) порядок розташування частин;
5) лексико-граматичні засоби (наявність у першій частині вказівних слів, спільний другорядний член, неповнота першої частини).

Інтонація як специфічний і основний засіб зв’язку предикативних частин безсполучникового складного речення може бути різною:

1) перелічувальна, яка виражає відношення однорідності;
2) зіставлення й протиставлення;
3) зумовленості, яка виражає змістові відношення умови, часу, наслідку й допустовості;
4) з’ясувальна, що виражає причинові й пояснювальні відношення.

У мовознавчій літературі виділяють два типи безсполучникових складних речень:

1) речення з однотипними предикативними частинами;
2) речення з різнотипними предикативними частинами.

Безсполучникові складні речення з однотипними частинами — це такі речення, які характеризуються перелічувальною інтонацією й співвідносні зі сполучниковими складносурядними реченнями.

Вони поділяються на два різновиди:
1) з перелічувальними відношеннями;
2) із зіставно-протиставними відношеннями.

За семантичними й структурними ознаками безсполучникові речення з перелічувальними відношеннями поділяють на два різновиди:

1) речення, що означають одночасність перелічуваних явищ;
2) речення, що виражають часову послідовність дій, явищ.

Складні безсполучникові речення з відношеннями переліку, що означають одночасність дій, явищ, характеризуються однотипними формами дієслів-присудків і перелічувальною інтонацією.

Відтворювані ними дії й факти об’єднані одним часовим відрізком. Перелічувані дії і явища можуть перебувати у плані:

  • минулого: Десь далеко, в повитих туманом плавнях, вставало сонце; тихо курились луки, переливаючись іскристими барвами… (Я. Баш);
  • теперішнього: Немає щастя вічного, немає, є вічний бій за щастя для усіх (М. Нагнибіда);
  • майбутнього часу: / сивітимуть знов у далині високі могили, віятиме вітер полиневим духом, хлюпатиме степ колоссям в обличчя (А. Головко).

Один і той самий часовий план залишається й у випадках, коли присудки виражаються іншими дієслівними формами:

Законів боротьби нікому не зламати, закони материнства не перемінить (П. Тичина).

Як значеннєво однорідні, предикативні частини з відношеннями одночасності не мають чіткої закріпленості в порядку їх розташування. На відповідний порядок розташування частин може вплинути наявність спільного другорядного члена в першій предикативній частині:

Потім впали сніги, вдарила люта зима (О. Гончар).

Складні безсполучникові речення перелічувальної семантики, що виражають часову послідовність дій, явищ, характеризуються сталим порядком предикативних частин, а дієслова-присудки цих частин найчастіше виражаються формами минулого або майбутнього часу доконаного виду:

  • Невідомо звідки налетів вітер, зашуміли гіллями берези… (А. Шиян);
  • Порозтають тії білії сніги, покриються травицею всі луги, розів ‘ється калинонька і садок…
    (Л. Глібов).

Форми теперішнього часу також можуть виражати часову послідовність дій. У таких реченнях вживаються переважно прислівники тоді, потім, які вказують на часову послідовність:

  • Дві години копають, крешуть каміння, потім роблять короткий перепочинок (В. Кучер).
Читайте также:  Скоро лед скует речку

Безсполучникові складні речення з відношеннями переліку є реченнями відкритої структури, тобто кількість предикативних частин у складі їх є необмеженою.

Безсполучникові складні речення із зіставно-протиставними відношеннями — це такі речення, в яких значення предикативних частіш зіставляється або протиставляється.

Своєрідна інтонація виступає граматичним засобом вираження зіставних і протиставних відношень:

  • Дерево міцне корінням -людина горінням (Н. тв.);
  • Вони не згинули, вони живуть і нині (М. Бажан);
  • 3 праці радість, з безділля – смуток (Н. тв.).

Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами — це такі речення, структурно-семантична цілісність яких ґрунтується на взаємозв’язаності неоднорідних, залежних предикативних частин, що поєднуються між собою зумовленою й пояснювальною інтонацією.

За семантикою виділяють такі їх види:

1) речення із з’ясувальним значенням: друга частина пояснює зміст першої. Ці речення співвідносні зі складнопідрядними з’ясувальними реченнями:

  • Згадую: дітьми із листя кленів ми до свят сплітаємо вінки (В. Колодій);
  • Кажуть: вогонь печі дає дзвінкість, вогонь душі дає красу (О. Гончар);

2) речення з часовим значенням: час дії другої предикативної частини зумовлюється часом дії першої частини. Ці речення співвідносні зі складнопідрядними часовими реченнями:

  • Лягло сонце за горою, зірки засіяли (Т. Шевченко);
  • Брязне клинок об залізо кайданів, піде луна по твердинях тиранів (Леся Українка);
  • Прийде час — всі дороги на світі повернуть у край наш крилатий на печаль ворогам, на утіху тобі (М. Стельмах);

3) речення з умовним значенням: перша предикативна частина виражає умову, за якої можливе здійснення того, про що йдеться в другій частині:

  • Не навчив батько — не навчить і дядько (Н. тв.);
  • На схід сонця квітнуть рожі: будуть дні погожі (П. Тичина);

4) речення з причиновим значенням: друга предикативна частина розкриває причину дії чи стану, про які йдеться у першій частині:

  • Любіть красу своєї мови, звучання слів і запах слів: це квітка ніжна і чудова коханих батьківських степів (А. Малишко);
  • Гроза буде — хмара аж на землю лягає (О. Коломієць).

Ці речення співвідносні зі складнопідрядними причиновими: можна перед другою частиною вставити причиновий сполучник бо;

5) речення з наслідковим значенням, у яких друга предикативна частина означає, наслідок дії чи стану, про які мовиться в першій частині:

  • Вітер війнув — листя з клена жовте, жовто-золоте полетіло(П. Тичина);
  • Махнула осінь в ліси — вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами (І. Франко).

У таких реченнях можна вставити сполучник так що;

6) речення з порівняльним значенням, в яких зміст першої предикативної частини порівнюється зі змістом другої:

  • Роса блищить на сонці – чисте срібло (М. Коцюбинський).

Такі речення легко перетворити на сполучникові, вставивши сполучники мов, немов, наче;

7) речення з приєднувальним значенням, в яких друга предикативна частина містить додаткове зауваження до першої частини або оцінку повідомлення в ній:

  • Я розкажу вам про замерзлу квітку: вона чорніє в мене на столі (Г. Чубач).
Читайте также:  Матрас хрустит как снег

Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами належать до речень закритої структури, складаються завжди з двох предикативних частин і не допускають свого поширення іншими частинами. Ними послуговуються в художній літературі, і вони є характерними для розмовного стилю мовлення.

Источник

Три речення про зиму

-Привіт! Як справи? Щось я давно тебе не бачив. Де ти пропадаєш?
-Привіт! Чудово! Я їздив на море відпочивати.
-Чудово. А що ти там робив?
-Ну я фотографував на фотокамеру найкращі події. Приходь до мене, разом подивимося.
-Так, я звичайно прийду.
-От і чудово. Гаразд, мені пора іти. До побачення!
-До побачення!

Чого сьогодні не вистачає українцям

Багатостраждальною і довгою була дорога українського народу до власної держави — через століття царського свавілля та іноземного гніту, через більшовицькі голодомори і ГУЛАГи, через фізичне знищення національної інтелігенції та сільського господаря, крізь лихоліття Другої світової війни. Українська держава формувалася упродовж тривалого часу. Народ України віками творив свою незалежність, не раз виборюючи її і, на жаль, втрачаючи.

Не треба переконувати нікого в тому, що поява на карті незалежної Української держави була не щасливим випадком, а закономірним відновленням історичної справедливості. І все ж: чому ми не можемо зрівнятися з великими європейськими державами за рівнем життя? Чого не вистачає нам для цього? Запитання риторичне. На нього шукають відповідь і політики, і публіцисти, і науковці, і звичайні громадяни.

Як на мене, не вистачає нам послідовності у патріотизмі. Можливо, тому, що упродовж віків завойовники намагалися залишити Україну без національного «Я», без духовних поводирів. Довгі століття рабства залишили у свідомості українців відбиток смиренності. Хоча саме бунтівний дух українців не дозволив нікому знищити нас як націю. Про патріотизм написано і сказано багато. Мені хочеться висловити свою точку зору. Я вважаю, що наш патріотизм якийсь кострубатий, суперечливий.

У компанії, де зібрались 2-3 українці, неодмінно почуємо розмови про наш народ, про державу. Ми дорікаємо усім у несумлінності. Разом з тим, на своєму робочому місці майже кожен намагається працювати у півсили. Усі прагнемо добробуту, але ще зі шкільної парти нас розморює лінь; скаржимось: так важко вчитись. Ми вміємо щиро співчувати і не вміємо радіти чужому щастю. Чи задумувались ви коли-небудь, звідки в українській мові взялися прислів’я: «На тобі, небоже, що мені не гоже», «Моя хата скраю, я нічого не знаю»? Це про нас. Тому нам потрібно багато змінити, щоб стати сильними.

То все-таки, чого бракує українцям? Думаю, що патріотизму та єдності. Лише тоді, коли будемо підтримувати один одного в усіх починаннях, зможемо обрати правильний шлях, навчимося відрізняти біле від чорного, свободу від рабства, справжнє щастя від примарного.

Тож «єднаймося, брати мої»! — чуєте Шевченкові слова?!

Источник

Adblock
detector