Меню

Вірші про зиму леся українка

LiveInternetLiveInternet

Рубрики

  • Кулинария (718)
  • Выпечка (130)
  • Закуски (102)
  • Моим мясоедам (82)
  • Салаты (81)
  • кладовочка (78)
  • Десерты (70)
  • Готовим в духовке (52)
  • ЛЕТО: на каждый день (49)
  • Рыбка (43)
  • Борщи, супы, горячее (38)
  • Хлеб (29)
  • ОСЕНЬ: на каждый день (17)
  • ЗИМА: на каждый день (7)
  • напитки, чай (6)
  • Правильное питание (5)
  • Рюмашка (4)
  • Советы (4)
  • Рукоделие (637)
  • мелочи для дома (151)
  • текстильные игрушки (99)
  • Утиль на переделке (92)
  • плетение + газето (79)
  • Бисер, бусы, бижу (73)
  • короба и коробуськи (62)
  • лепим (60)
  • Канзаши, текстильные цветы (46)
  • Мои хочушки (9)
  • Обереги и их значения (6)
  • МастерКлассы (2)
  • Мои работы (1)
  • Детское (580)
  • играем (165)
  • Занимашки (81)
  • учимся (66)
  • вязаные обновки (63)
  • ликбез для молодой мамы (60)
  • питание (57)
  • Читальня (36)
  • шьем (26)
  • шапочки и прочие аксесуары (24)
  • кроватно-калясочное (13)
  • Раннее развитие (12)
  • Первое приданое (11)
  • порядок в детской (8)
  • топотульки для лапульки (7)
  • Для Веры (5)
  • 5-6 учимся не скучно (4)
  • Полезности. (510)
  • на здоровье (135)
  • для себя любимой (126)
  • я скульптор своего тела (93)
  • Народная медицина (51)
  • Взаимоотношения (35)
  • мыльное (32)
  • Прически (14)
  • все для шевелюры (1)
  • Вышивка (479)
  • Схемы (401)
  • Оформление (37)
  • правила, приметы, уроки (27)
  • помощники (10)
  • Библиотеки,рефераты (464)
  • Книжная полка (211)
  • Сканы, фото, рисунки (171)
  • Шитье и крой (351)
  • одежда (136)
  • для дома,одеяла,подушки-игрушки (81)
  • сумки, аксесуары (58)
  • Шторы (29)
  • Печворк (22)
  • Вязание спицами (320)
  • Дачное (261)
  • поделки-самоделки (67)
  • Копилка идей для будущей дачи (50)
  • правила выращивания (50)
  • Делимся секретами (41)
  • Вредители (26)
  • Мои домашние питомцы (13)
  • Дизайн и декор (176)
  • идейки (79)
  • все о гипсе, шпаклевке (48)
  • Интерьер (26)
  • Мебель (14)
  • Вязание крючком (129)
  • Вязание (99)
  • Уроки (26)
  • мохер (12)
  • Ремонт в доме (87)
  • э (74)
  • Советы бывалых (45)
  • КотоДом (9)
  • Мода и стиль (9)
  • Развлечения (8)
  • Дела житейские (6)
  • ..внучек (3)
  • ..натворилось (1)
  • Ирландское, бюргское, румынское. (6)
  • Православие (3)
  • . для чайников (3)
  • Бытовая техника (2)

Музыка

Подписка по e-mail

Друзья

Віршики про зиму для малят та школярів: багато

Вторник, 03 Декабря 2013 г. 12:27 + в цитатник

Біла скатертина впала біля тину.

Загорнулась в хустку, як маля, хатина.
За ніч нічого не впізнати:
Пухнастий тин, пухнаста хата!

Сніг вкриває всі шляхи,
Йому раді дітлахи,
Чується веселий сміх,
Ой, який пухнастий сніг!
Треба гору збудувати,
Покататися встигати,
Цілий день така турбота —
У малят кипить робота.

БІЛИЙ КІТ
В. Бондаренко

Котик вибіг за ворота,
А на вулиці — зима!
Білий сніг і білий котик –
І кота немов нема!
Лиш на кінчику хвоста
Видно плямку у кота.

ПЕРШИЙ СНІГ
П. Воронько

Голуби злетілися біленьки,

Мабуть хтось їм хліба накришив, —
То вночі пройшов сніжок легенький
І усе довкіл запорошив.
Не спурхне сніжок цей голубами,
Як весінне сонце припече,
Він струмком зів”ється між горбами
І в далеке море утече.

Я зими дитинка, Красуня Сніжинка.
Морозець — то мій татусь,
Дід Мороз — то мій дідусь.
Колисала мене Віхола,
А Зима на щічки дихала.
І тому така я гожа,
На Матінку-Зиму схожа.

ПЕРШИЙ СНІГ
Г. Бойко

Сніг пухнастий,
Наче вата,
Аж по ньому жаль ступати, —
Білий, чистий сніг.

ПІСНЯ ПРО ЯЛИНКУ
І. Нехода

Цвіте, горить, красується
Ялинка лісова….

Стрибає сірий заїнько
І пісеньку співа:
— Ялинка, ялинка
У лісі росла,
Ти щастя і радість
Усім принесла.

ВЖЕ ЗИМА В ДОРОЗІ
О. Богемський

Спить під листям їжачок,
Під камінчиком – жучок,
Дідусь – під кожухом,
Зайчик вкрився вухом.
Вже зима в дорозі
На скріпучім возі.

* * *
Ми сніжинки, наша мама – це зима,
А Мороз – наш рідний батько,
В світі кращого нема!
Він малює сріблом вікна,
Самоцвіти роздає,
І до танцю нам, снижинкам,
Він на вітрі виграє!

ЗИМОНЬКА
Л. Забашта

Зимонько, голубонько
В білім кожушку,
Любимо ми бігати
По твоїм сніжку.
Всім рум”яниш личенька
Ти о цій порі
І ладнаєшь ковзанки
В нашому дворі.

ЗАЙЧИКОВІ ВУХА
В. Каменчук

Сіє, віє, завіва
Снігом завірюха,
А у зайчика, хоч плач.
Дуже змерзли вуха.
Він і валянки узув,
І вдягнув кожуха,
А з-під шапки, ну, хоч плач.
Виглядають вуха.
— І чого ти зажуривсь? —
Цокотять синички.
— Ти б собі вдягнув на вуха
Теплі рукавички!

УСІ ДЕРЕВА В ІНЕЇ
А. Камінчук

Усі дерева в інеї —
У білому, у синьому.
Ростуть димки над хатами
Стовпцями волохатими.
Гілки похитує вітерець,
Снігур сніжок покльовує,
А Морозенко-пустунець
Нам вікна розмальовує.

СНІГОВА БАБА
М. Підгірянка

Що за гамір?
Що за гра?
Ліпить бабу
Дітвора.
Ой, у баби
Горб на спині
І ломака
Он яка!
Ніс у баби
З картоплини,
Рот у баби
З буряка!
Ой же, баба снігова,
Біла в баби голова.

ПОДРУГИ
Н. Замрія

Засоромилася Осінь,
Що все листя скинула.
Їй Зима пухову хустку
На плечі накинула.
Глянь – у хусточці вона
Вже не Осінь, а Зима…

СНІГ ІДЕ
М. Познанська

Тихо, тихо сніг іде,

Білий сніг, лапатий:
Ми у двір скоріш підем,
Візьмемо лопати.

Ми прокинем зранку
Стежку біля ґанку,
Вийде мама з хати
І почне питати:
— Хто ж це так доріжку
Вміє прокидати?

Читайте также:  Сводит лапы у собаки зимой

МЕТЕЛИКИ
О. Олесь

Погляньте, погляньте, яка благодать!
Дивіться ж: метелики з неба летять!
Квітки повмирали усюди надворі, –
Морозець малює на шибках узори…

Картинкою гарною стане віконце,
Як трошки поблискає золотом сонце.
Погляньте, погляньте, яка благодать!
Метелики з неба летять і летять!

МОРОЗ
М. Підгірянка

Ходить Мороз надворі
По широкій оборі,
Ще й по горах – дібровах –
У чоботях пухових.
Старий він, сивий він,
З бородою до колін.
Ходить-бродить у шубі,
Біла шапка на чубі.
Ходить лютий, сердитий,
Хоче когось вкусити.
Старий він, сивий він,
З бородою до колін.

ВРАНЦІ БІЛЯ ХАТИ
Л. Куліш-Зіньків

Вранці біля хати
Малесенькі сліди —
Зайчатко вухате
Приходило сюди.
Стояло біля хати,
Ступило на поріг –
Хотіло нам сказати,
Що випав перший сніг.

Чем занять малыша на даче, дома, когда мама устала, зимой, летом

Источник

Вірш «Мамо, іде вже зима». Леся Українка — збірка «В дитячому крузі»

Леся Українка

МАМО, ІДЕ ВЖЕ ЗИМА

«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема.
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» —
В неньки спитала дитина.
«Ні, не кожна,— одказує мати,—
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати,—
Ще зосталась пташина маленька
«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»
«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».
«Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі,—
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач — розспівалися як!»
«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».
«Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!»
«Спів пташині потіха одна,—
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».

За матеріалами: Леся Українка. В дитячому крузі. Вірші, віршовані казки, уривки з поем,видавництво «Каменяр», 1986 рік. Художник — З.Юськів.

Більше творів Лесі Українки на нашому сайті:

Источник

Леся Українка. «Мамо, іде вже зима» (ілюстрована збірка віршів для дітей)

Леся Українка

МАМО, ІДЕ ВЖЕ ЗИМА

«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» –
В неньки спитала дитина.

«Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька».
«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»
«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».

«Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач – розспівалися як!»

«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».
«Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!»

«Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».

ПІСЕНЬКА ВЕСНЯНОЇ ВОДИ

З гір на долину
біжу, стрибаю, рину!
Місточки збиваю,
всі гребельки зриваю,
всі гатки, всі запруди,
що загатили люди,—
бо весняна вода,
як воля молода!

УЖЕ ВЕСНЯНЕ СОНЦЕ ПРИПІКАЄ

Уже весняне сонце припікає,
вже й сон-трава перецвітати стала.
От-от зозулька маслечко сколотить,
в червоні черевички убереться
і людям одмірятиме літа.
Вже з вирію поприлітали гості.
Он жовтими пушинками вже плавають
на чистім плесі каченята дикі.

ВИШЕНЬКИ

Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлоп’яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть:
Раді б вишню з’їсти,
Та високо лізти,
Ой раді б зірвати,
Та годі дістати!
«Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»
«Ой того ми так високо
Виросли на гіллі, –
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»

ЛІТО КРАСНЕЄ МИНУЛО

Літо краснеє минуло,
Сніг лежить на полі;
Діти з хати виглядають
В вікна… шкода волі!
Діти нудяться в хатині,
Нудять, нарікають:
«І нащо зима та люта? –
Все вони питають. –
Он все поле сніг завіяв,
Хоч не йди із хати!
У замкнуті дивись вікна,
Ніде й погуляти!
Сніг з морозом поморозив
Всі на полі квіти…
Десь зима та не скінчиться!»
Нарікають діти.
Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов прилине,
Прийде мила годинонька,
Як зима та згине;
І заквітне наше поле,
І зазеленіє, –
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.

За матеріалами: Леся Українка. «Мамо, іде вже зима». Вірші. Художник Лариса Іванова. Київ, «Веселка», 1982, 12 с.

Більше творів Лесі Українки на «Малій Сторінці»:

Источник

Зимова казка: сніжні й ніжні вірші про зиму

Довгі й затишні зимові вечори – саме час для теплого пледа й улюблених віршів під чашку ароматного чаю, кави чи какао. Зима – чарівна пора, яка ніби дає людині паузу, щоб віддихатися, подумати про минуле і помріяти про майбутнє. Звичайно ж, її особливі шати і атмосфера багато років є джерелом натхнення для поетів і прозаїків,…

Читайте также:  Пара у камина зимой гиф

Довгі й затишні зимові вечори – саме час для теплого пледа й улюблених віршів під чашку ароматного чаю, кави чи какао. Зима – чарівна пора, яка ніби дає людині паузу, щоб віддихатися, подумати про минуле і помріяти про майбутнє. Звичайно ж, її особливі шати і атмосфера багато років є джерелом натхнення для поетів і прозаїків, художників і композиторів. Пропоную і вам таку творчу підпитку: сьогодні для вас нова поетична колекція, цього разу вся про зиму, мороз, сніг, завірюхи й заметілі. Читаємо майстрів української поезії: в рядках Ліни Костенко, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Івана Франка, Максима Рильського, Юрія Іздрика та інших поетів сніжинка за сніжинкою збирається душевний і надихаючий зимовий пейзаж.

***
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
все згадує себе в свою найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде…

***
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…
Завіє сніг і наш поріг,
І в полі бадилину.

За ногу вхопить вітер дим,
А сніг і дим завіє,
Ще й білим язиком твердим
Прилиже дим, як вміє.

Хвоста розпушить курці сніг
І пожене за вітром,
Останні яблучка із ніг
Зіб’є із віт над світом.

До айстр останніх припаде
Губами сніговими
І тихо їм щось доведе,
І забіліє з ними…

Під самим садом обрій ліг
На сіру павутину…
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…

***
На віях тиші мерехтять сніжинки.
Зима крізь вії дивиться на світ.
Шляхи і діти їх – стежинки –
шукають вранці згадку до воріт.
Село в снігах, як чаша кришталева,
у срібних жилках скованих джерел.
Ідуть у білих каптурах дерева,
понамерзали брови у дерев.
Їм білий вітер розвіває поли,
вони бредуть похилені, на шлях,
де гайвороння, чорне як ніколи,
шматочок сонця ділить у полях.

***
Сніг падав безшелесно й рівно,
Туманно танули огні,
І дальній дзвін стояв так дивно
В незрозумілій тишині.

Ми вдвох ішли й не говорили,
Ти вся засніжена була,
Сніжинки грали і зоріли
Над смутком тихого чола.

І люди млисто пропливали,
Щезали й гасли, як у сні, —
І ми ішли й мети не знали
В вечірній сніжній тишині.

***
Синиця в шибку вдарила крильми.
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Над сизим смутком ранньої зими
Принишкли хмари, мов копиці сіна.

Пливе печаль.
Біліють смолоскипи
Грайливо пофарбованих ялин –
Вони стоять, немов у червні липи,
Забрівши в сивий і густий полин.

Полин снігів повзе до видноколу,
Лоскоче обрій запахом гірким.
Лапаті, білі і колючі бджоли
Неквапно кружеляють понад ним…

***
Сніги метуть. У вікнах біле мрево.
Антени ловлять клаптики новин.
На білий вальс запрошую дерева,
на білий вальс вітрів і хуртовин.

Хай буде сніг, і музика, і вечір.
Хай серце серцю сплачує борги.
О покладіть гілки мені на плечі,
з мого життя пострушуйте сніги!

Я вас люблю за те, що ви дерева.
Що ви прийшли до мене, що ви тут.
Зима стоїть, скляна і перкалева.
Метуть сніги. Сніги метуть, метуть…

***
Сипле, сипле, сипле сніг.
Мов метелики сріблисті,
Сніжинки біленькі, чисті
Тихо стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Тихо, легко і спроквола
Покриває все довкола,
Ні стежок, ані доріг…
Сипле, сипле, сипле сніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Все присипав – доли, гори,
Вже ввесь світ – мов біле море,
Біле море без доріг.
Сипле, сипле, сипле сніг.

***
Вже стоять за парканом до свята запряжені коні.
І годинник старий припиняє сполоханий хід.
І стають почуття на морозі прудкі і червоні.
І дарує ріка цей наповнений втіхою лід.

Вже несеться зима в круговерті нестримного танцю.
І важливі слова ти говориш крізь лагідний сміх.
І з корицею чай нам несуть на коричневій таці.
І в горнятка бажань рафінований падає сніг.

***
Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні
Міріадами летять
Ті метелики холодні.

Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.

Білий килим забуття,
Одубіння, отупіння
Все покрив, стискає все
До найглибшого коріння.

Сипле, сипле, сипле сніг,
Килим важче налягає…
Молодий огонь в душі
Меркне, слабне, погасає.

***
І перший сніг, і плавний супокій.
Цвіте різдвяник — в домі тихе свято.
Так мало нам потрібно й так багато —
всього в нас є на вуличці вузькій.

Читайте также:  Отбойник для трубы от снега

Тут на снігу з’являються сліди
колишніх свят, і голоси минулі
уґвинчуються в стіни, ніби кулі,
і кличуть нас до себе назавжди.

Ті погуки — блаженні й больові.
Щось вічне зацвітає у крові
і стугонить навально, мов кіннота.
Сліди згорають легко, мов папір,
коли нагряне день, але повір,
що ми без них — немов свіча без ґнота.

***
Лягла зима, і білі солов’ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоко,

Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов’ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам’ять наша – мак в колисці.

***
Падав сніг, ласкавий і лапатий,
обнімав нас, крилами немов…
І хотілось вічно так стояти…
Перший сніг і першая любов.

Як співала кров у юних жилах.
Вечір той весну в серця нам ніс…
На щоках твоїх, до болю милих,
я губами пив алмази сліз…

Ми стояли. Падав сніг без звуку.
Твої очі зорями цвіли…
І в руках моїх кохані руки
ніжними й покірними були.

Білі квіти розсипало небо,
і співала в жилах юна кров…
Ми мовчали… Слів було не треба…
Перший сніг і першая любов.

***
Холоднеча. Кохана моя, чи ти чуєш, яка холоднеча?
“Смертний протяг”, – сказала би Марта, а Марта знає сенс.
Не врятує ніщо – ні мовчання, ні зустріч, ні втеча, –
не врятує ніщо, бо у холод зникає все.
Хоч неначе немає зими – ні заметів, ані заметілі.
Холоднеча суха, мов запущений туберкульоз.
Лиш на тілі відбитки одеж, що недавно безславно зотліли
в намаганні згоріти. Можливо, згоріти всерйоз.
Проростає цибуля, і яблука в’януть потроху.
Розсипається в прах великодній вінок на стіні.
Допиваю вино, що бродило минулого року,
і жбурляю пляшки за вікно, в неіснуючий сніг.
Холоднеча стерильна, і марно чекати предтечу.
Це Різдво не прийшло і, напевно, уже не прийде.
Я ховаюсь в кімнатах, натягую шкури на плечі,
та сховатись від цього, кохана, не можна ніде.
Треба вбрати, кохана, ці шкури, поїджені міллю,
і виходити з дому, і переступати поріг,
і рушати на південь, у край, де ще є заметілі,
щоб упасти обличчям у білий, незайманий сніг.

***
Зима-фотограф проявляє плівку.
Працює майстер впевнено, уміло.
Ось — чорний птах упав на чорну гілку.
За мить — на білій гілці птаха біла.

Ще мить — і негативи днів минулих
Проявить снігу біле покривало.
Де нас удвох між ліхтарів і вулиць
Зимова ніч на літо повінчала.

***
І вже коли ти спиш, починається сніг.
Прийшовши з ночі,
виявившись із нічого,
з чорного шепоту,
з горизонту нічного,
з повітрь усіх,
із розламів усіх.

Коли ти спиш, він рухається з передмість,
рухається між дерев,
падає над стежками,
над цегляними брамами,
над ганками й хідниками,
над кожним із перехресть,
над кожним з обійсть,

над кожною з колій,
над кожним із бездоріж,
над школами,
над вокзалами,
над мостами,
падає до безкінечності,
падає до нестями.
Коли нічого немає.
Коли ти спиш.

Над кожним із вікон,
над кожною із осель,
падає над крамницями,
падає над дворами,
засипаючи русла,
огортаючись прапорами,
влітаючи до підвалів,
сягаючи стель.

Над кожним із пустищ,
над кожною з новобудов,
над кожною із веранд,
над кожною із віконниць.
Пробираючись вглиб.
Рухаючись від околиць.
Сніг входить до міста так,
як під шкіру входить любов.

Глибоко.
До крові.
До сухожиль.
До темних місць,
з яких починається подих.
Солодко, наче втома, наче наркотик.
Гостро, наче впевненість, наче біль.

Уздовж нервів,
ніби уздовж рік.
На дні легень, мовби на дні копалень,
свідченням всіх майбутніх
безсонь і запалень,
свідченням всіх зупинок
і всіх доріг,

свідченням всіх перевтілень,
які постають,
свідченням всіх початків
і всіх повернень,
ламка, мов березень,
зріла, неначе серпень,
любов підіймається тілом,
як гріта ртуть.

Прогріваючи горлом
промерзле скло.
Над усіма алеями,
над домами.
Коли ти спиш,
коли нічого немає.
Коли немає навіть того,
що завжди було.

…Тримай це відчуття
солоду й гіркоти,
відчуття пекла,
що в пальцях тобі запеклося,
коли торкаєшся її одягу і волосся,
коли простягаєш їй руку,
виводячи з темноти.

Це вона всотується в хребта високу пітьму.
Це вона чередами жене
золоті заметілі.
Радій цій чорній любові у власному тілі.
Не дивлячись ні на що.
Всупереч усьому.

***
Сніги – мов окупація душі.
Живеш до комендантської години,
а там – чатуй! У тебе цілять дивні,
нічим не мотивовані вірші.
Тебе вполює дня остання п’ядь,
де тінь стріли поціленої довша.
Сутужно на слова, що не гірчать
і не риплять, як сніг із-під підошви.
Впадеш як звір. Отаннє слово звіриш
горбам старого бруку. Все так просто.
І тільки другий, з милосерця, постріл
начорно зачервонить сніг і вірш.

Источник

Adblock
detector